“Я думала, чи не в мене стріляють”: NYT розповіло, як 98-річна жінка виходила з Очеретиного
В одних капцях, без їжі та води, пані Лідія йшла повз тіла загиблих солдатів, спотикаючись об воронки від бомб, не знаючи, чи не стане її наступний крок останнім.
98-річна мешканка Очеретиного Донецької області пішки вийшла з захопленого російськими окупантами населеного пункту.
Історію сміливої Лідії Ломіковської розповіло The New York Times. Наприкінці квітня біля її зруйнованого будинку зʼявився російський солдат. Перше, що зробив загарбник – застрелив собаку родини.
Тоді там була і невістка пані Лідії – 66-річна Ольга. Вона закричала: “Що ти наробив? Він мене захищав”. На це окупант їй відповів: “Тепер я захищу тебе”, пригадує Ольга.
“Лідія Ломіковська пережила організований Сталіним голод, що забрав мільйони життів у 1930-х роках, а також німецьку окупацію її міста Очеретине під час Другої світової війни. Вона сказала, що не знає, чому її життя було оточене скорботою. Але коли війна знову прийшла на її поріг, вона зрозуміла, що не хоче жити під “захистом” Росії”, – розповідає її історію NYT.
Коли навколо міста вибухали снаряди, жінка опинилася відірвана від своєї сім’ї. Тож вона вирішила йти пішки – сама. Годинами, в одних капцях, без їжі та води, вона йшла повз тіла загиблих солдатів, спотикаючись об воронки від бомб, не знаючи, чи не стане її наступний крок останнім.
“Я йшла всю дорогу, і ніде нікого не було, тільки постріли, і я думала, чи не в мене стріляють. Я йшла, перехрестившись, і думала, якби тільки ця війна закінчилася, якби тільки все припинилося”, – розповіла пані Лідія в одному з інтервʼю.
Але війна не закінчується, і безперервні атаки Росії в Донецькій області загрожують півмільйона цивільних осіб, які проживають на підконтрольних Україні територіях, ще більш інтенсивними обстрілами.
Російські війська просуваються повільно і криваво. З кожним кроком вперед, чергове місто, село чи селище незмінно залишається в руїнах.
“Це жахливо, це як пекло, коли ти приїжджаєш в населений пункт, де все навколо горить, де ці керовані авіабомби повністю знищили будинки, багатоповерхівки, приватні будинки”, – каже 40-річний Павло Дяченко.
Він – поліцейський з групи “Білі ангели”, яка займається евакуацією цивільного населення з районів, що зазнають найбільшого ризику. Минулого місяця група поспішала допомогти 10-20 людям щодня в Донецькій області.
“Люди навіть не мають можливості нічого взяти з собою – вони беруть лише одну сумку з речами або невеликий гаманець”, – наголосив він.
На даний момент росіяни в основному тримають в облозі відносно невеликі села і містечка, багато з яких вже майже спорожніли. Але по мірі того, як лінія фронту зміщується, сотні тисяч цивільних осіб у містах і містечках Донбасу, які перебувають під контролем України, знервовано спостерігають за подіями.
У лютому українські офіційні особи заявили, що за час війни в Донецькій області загинуло щонайменше 1 852 цивільних особи, ще 4 550 отримали поранення. За даними місцевої влади, до 10 травня ця цифра зросла до 1 955 загиблих і 4 885 поранених.
Ці цифри, швидше за все, значно занижують загальну кількість загиблих, кажуть українські чиновники, правозахисники і спостерігачі Організації Об’єднаних Націй. Досі не існує міжнародно визнаного обліку цивільних осіб, загиблих на територіях, що перебувають під російською окупацією.
Українці пішки виходять з окупованих територій
Наприкінці квітня очільник Донецької ОВА Вадим Філашкін розповів історію 88-річного чоловіка, який вийшов з окупованої частини селища Очеретине Донецької області, коли за нього точилися запеклі бої.
Іван Якович сам вийшов на підконтрольну українським військовим територію, де його на дорозі зустріли волонтери та підвезли до Покровська. З собою в нього був лише один рюкзак, а з документів – тільки пенсійне посвідчення.
Відомо, що Івана Яковича відвезли до тимчасового шелтера у Дніпрі. Звідти його мали направити до одного із закладів системи соціального захисту населення, де йому мали надати місце для проживання і всі необхідні послуги.
