Одеські водолази-рятувальники. Непрості долі, невигадані історії та геройські вчинки (фото, відео)
Їхня мрія – щоб війна в Україні якнайшвидше скінчилась. Але працювати після перемоги водолазам доведеться ще більше.
Робота водолазів в Одеській області, як кажуть, не на слуху, не завжди помітна. Але ця робота важка та дуже важлива – без них, наприклад, не відкрився би купальний сезон на жодному пляжі. Основна місія водолазів – перевірка дна, порятунок людей та пошук потопельників. Але з повномасштабною війною додатковий тягар ліг на водолазів-піротехніків, які можуть не тільки перевірити дно, але й розмінувати його. Як розповіла нам голова пресслужби одеського обласного ДСНС Марина Аверіна, наразі у водолазів проходить реорганізація штату.
«Наразі в області 18 водолазів-рятувальників та чотири водолази-піротехніки, які проводять підводне розмінування. Але в штаті проходить реорганізація та всі водолази проходять навчання та перекваліфікацію на піротехніків. Ми всі розуміємо, що через велику кількість мін роботи їм і після перемоги буде багато», – розповідає Марина Аверіна.
Водолази-піротехніки знають усе про вибухонебезпечні предмети та мають доступ до цієї роботи. Вони проводять обстеження дна, знаходять, вилучають та знешкоджують боєприпаси у спеціально встановленому порядку. Якщо боєприпас неможливо транспорторувати – його знешкоджують на місті.
«До повномасштабної війни рятувальники навіть проводили розмінування затонулого ще в часи Другої світової війни корабля, який знаходиться в у Лебедівці. Наразі ці роботи припинені через повномасштабне вторгнення», – додала Маріна Аверіна.
«Рятуємо самогубців, навіть якщо вони проти»
Хоч кількість водолазів в Одеській області і невелика, але серед них люди з різних куточків України: з Маріуполя, Миколаєва, Дніпра.
Начальник водолазно-рятувального відділення Одеси Віктор Сергієв працює водолазом-рятувальником вже понад 9 років. В караулі у Віктора шість чоловіків, які виконують рятувальні та пошукові роботи. Це виїзд на пошуки потонулих та рятування людей, які терплять біду на воді. Це і рятування людей, яких віднесло від берега. І навіть допомогам судам, які зазнають лиха у морі.
Віктор Сергієв
Віктор, зокрема, брав участь у пошуках дівчини-поліцейської, яка на початку червня потонула в Одесі внаслідок шторму. Її змило з берега великою хвилею.
«Другого червня потонула дівчина-поліцейська. Пошуки тривали три дні, було обстежено понад 30 000 квадратних метрів підводної акваторії. На третій день пошуків її тіло було знайдено», – розповів Віктор.
До Одеси Віктор працював у Дніпрі, де, за його словами, часто доводилось рятувати самогубців.
«Під час роботи у місті Дніпро ми часто виїжджали на рятування людей, які намагались скоїти самогубство. Наприклад, людина стрибала в воду, після чого нам поступала заявка і ми намагались якнайшвидше приїхати на виклик. У 90 відсотків випадків нам вдавалось врятувати людину. На жаль, люди часто поводили себе буйно та відмовлялись від допомоги, але наша робота – врятувати їх. Тому інколи ми робили це навіть примусово. Людину утримували у човні і на березі передавали психологам», – розповів Віктор Сергієв.
Порятунок людей у затопленому Херсоні
Олександр Берекет – водолаз-рятувальник з Одещини. Він працює рятувальником два с половиною роки та був одним з перших, хто добровільно прибув до Херсону на ліквідацію наслідків підриву Каховської ГЕС.
Олександр Берекет
«Зранку нас вишикували, запитали – хто бажає? Я був одним з тих, хто захотів їхати, ми відразу вирушили та приступили до роботи. Спочатку це була розвідка водойм, прокладання маршрутів. Потім ми отримували від людей заявки, виїжджали на адреси. Хто не міг подати заявку, з вікон кричали, що їм потрібна допомога. Ми вилазили з човнів, підіймалися на поверх та рятували людей», – розповідає Олександр.
І додає, що особливу увагу приділяли людям похилого віку та людям з інвалідністю, які не здатні були самі евакуюватись.
Допомагали водолази і в порятунку домашніх тварин. Крім того, підвозили їжу та воду людям, які відмовились від евакуації.
Працювати довелось і під обстрілами.
«В обід почався масований мінометний обстріл. Солдати ЗСУ повідомили нам, що треба евакуюватись. Я біг вздовж вулиці, поряд зі мною біг військовий. Він потрапив під обстріл та отримав поранення плеча. Ми з ним впали біля будинку і я надав йому медичну допомогу. Потім ми побігли далі. Знову потрапили під обстріл, заховалися та чекали. Через деякий час нас забрали військові», – розповідає рятувальник.
Згадує він ще один випадок, коли довелося рятувати хвору жінку.
«На дев’ятому поверсі знаходилася онкохвора жінка. Про це нам повідомила її донька. Нам довелося дуже обережно, підіймаючи над собою, переносити її з дев’ятого поверху на перший. Потім акуратно ми її вивезли. Була течія, човен кидало між машинами та зборами. Видихнули ми аж тоді, коли передали її до швидкої», – згадує Олександр Берекет.
Працювали хлопці у Херсоні два тижні. Весь цей час вдома на Олександра чекала вагітна дружина. Наразі він вже щасливий батько маленького синочка.
23 дні був в окупації
Зараз Федір Михайлов – начальник водолазно-рятувальної групи міста Южне. Але початок повномасштабного вторгнення рятувальник зустрів у місті Маріуполь.
Хлопець закінчив магістратуру у Львові та виїхав працювати за кордон, але в 2014 році зрозумів, що повинен повернутися. Рятувальник пішов добровольцем до лав ЗСУ та почав захищати країну. Згодом прийняв рішення знову рятувати людей та перейшов до водолазно-рятувальної служби, вже у місті Маріуполь. Там він і зустрів повномасштабну війну.
Федір Михайлов
Про окупацію Федір згадує неохоче. Просто радіє, що вибрався.
«Та що вам розповідати? Їжі, води не було, постійні обстріли. Пам’ятаю, як зломав шафу, щоб забити вікна і випадково зловив зв’язок. Зателефонував нашим, вони сказали «вибирайся». Вибирався дві доби», – згадує рятувальник.
Хлопець зовсім не почуває себе героєм та соромиться розповідати про свою роботу. Говорить, що краща нагорода для нього – це врятоване життя.
«Пам’ятаю 2021 рік. Хлопця приблизно 14 років віднесло на матраці, на п’ять міль від берега. Дістали живим. Врятували. І це найкраще, що є в моїй роботі», – розповідає Федір.
Головна його мрія – це перемога та мирне життя. Нормальне мирне життя, якого в нього вже давно немає.
На першому виклику зіткнувся зі страшною трагедією — потонули діти
Артем Іщенко працює рятувальником лише рік, але стикнувся зі смертю з першого дня своєї роботи.
«Мій перший виклик був на водойму для поливу полів. Вона вся була закрита плівкою, а її глибина була три метри. Вибратись звідти без трапу не було змоги ні в кого. На місті ми зрозуміли, що дитина купалась, втомилась і не змогла вилізти. Згодом ми дізналися, що його друг плигнув за ним, щоб врятувати. Але перший хлопець потонув сам і потопив свого друга. Спочатку я дістав одну дитину і думав, що це все, бо виклик був на одну дитину. Але коли я був у воді, мені повідомили, що там ще один хлопчик. Мене спитали, чи зможу я ще пірнати, я сказав, що так», – розповів Артем.
Пірнувши ще раз, рятувальник дістав другу дитину. На березі стояли батьки…
У Артема троє дітей і йому важко було перенести такий виклик. Тим більш – перший. Але не дивлячись на це, він продовжив свою службу водолаза-рятувальника.
На жаль, водолази, як і велика частина українців, пережили багато. Обстріли, вибухи, пожежі, окупація. Але найбільш тяжким викликом для них залишається смерть наших дітей.
«Були випадки, коли ти витягаєш тіло. А там стоять батьки. І дивляться на тебе так, ніби це ти винен у смерті їх дитини. І це не забувається. Зазвичай важко цим з кимось ділитись, бо ти дійсно відчуваєш себе винним. Прокручуєш в голові безліч варіантів, що треба було зробити, щоб встигнути, розумієш, що все одно не зміг би, але почуття провини не зникає», – діляться водолази.
Вони різні, з різними долями, але мають спільну мету – це зберегти наших дітей, зберегти нашу країну, ліквідувати загрози, які бувають на воді, в тому числі і ті, які з явилися через війну . За їх словами, вони намагатимуться врятувати всіх, адже це їх робота і вони самі собі її обрали.
