Ветеран-рятувальник розповів про страшну ракетну атаку на Одесу 15 березня, яку бачив на власні очі
Зранку 15 березня вранці рашисти завдали подвійного удару балістикою по Одесі. Другий «приліт» стався через деякий час після першого, коли вже на місце прибули рятівники та медики екстреної допомоги. Тоді, за даними ДСНС, двоє рятувальників загинули, а ще вісім отримали поранення. Всього поранення отримали 73 людини, та 21 людина загинула. Свідком цих подій став Вадим Пасічник – водій-рятувальник з Одеси.
Історію рятувальника Вадима Пасічника оприлюднило Головне управління ДСНС України в Одеській області.
У Вадима Пасічника стаж понад 20 років в Службі порятунку. За 23 роки служби він був на безлічі пожеж, на власні очі бачив влучання рашистської ракети у ЖК “Тірас” на Великдень у 2022 році, що стало справжнім шоком.
Але найважчим днем для Вадима став ранок 15 березня цього року, коли країна-терорист завдала підступного повторного удару по тим, хто ринув на допомогу.
Був черговий обстріл. Хоч і була тривога, підрозділ вирушив до місця «прильоту», адже було багато повідомлень про те, що під завалами були люди. Ми з начальником частини одразу виїхали за нашими хлопцями, бо не могли чекати, треба було допомагати.
Вже на підʼїзді до місця виклику раптом стався вибух. Автомобіль зупинився – його понівечило осколками. Досі дивуюсь, як нас не зачепило. Начальник частини одразу побіг туди. Як дістався до місця. То що ми побачили жахало: тіла загиблих – люди, які просто лежали на вулиці. Мій керівник, зі сльозами на очах сказав, що треба швидко викликати всіх хто є. Через лічені хвилини всі наші хлопці вже приїхали на допомогу. Треба було подавати воду на гасіння, а ніяк це не вдавалось – вся техніка вийшла з ладу. Куди не кину погляд – усюди понівечені тіла. Такого жаху я ще ніколи не бачив і навіть не міг уявити, що мені доведеться це пережити, – згадує Вадим.
Одним з двох загиблих рятувальників став 29-річний водій – пожежний Денис Колесніков.
За Дениса сказали, що його забрали, що стан був дуже тяжкий, але була надія, що він виживе. І тут пролунала знову тривога, ми побігли до сховища. Бачу – людина накрита, бачу – чоботи наші, і шмат куртки стричав у крові. Я питаю: «Це наш?» Мені кажуть: «Так – це Денис лежить. Не врятували, не змогли».
До кінця був впевненний, що хоч Віталій зможе вижити. Поки наш побратим був у реанімації, була і надія. Вранці дізнався, що його теж не стало. Я вкотре впевнився у підлості та ницості тих, з ким ми боремось. Не пробачимо це ніколи. Хороші хлопці були, дуже шкода, війна забирає найкращих…Наш колектив, це як одна сім’я, в нас всі один за одного. Після 15 березня так взагалі, мов рідні стали. Знаєте, кожний караул – це як маленька родина, завжди один одному допомагаємо, – додає рятувальник.
Вадим дуже переживає за країну, родину, ще більше за хлопців, бо ніколи не знаєш повернуться вони чи ні.